Дитяча творчість

ШЕВЧЕНКІАНА

На струнах Кобзаревої душі

У березневі дні в Кагарлицькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – ліцей» пройшли Шевченківські читання, присвячені 200-річчю від дня народження  геніального поета, апостола правди і свободи Т.Г.Шевченка.

Заслуговують на увагу власні вірші Антона Баскевича та Марини Заїченко.

Антон   Баскевич

Шевченко   -   наш дороговказ

Ось я у місті Каневі.

Тут пам'ятник Великому Поету.

А сам Поет - взірець мені:

Моє життя, думки і злети.

І думаю, як міг малий хлопчина

Так малювати і писати,

Щоб нам, прийдешнім поколінням,

В житті дороговказом стати?

Для нього головним були -

Це думи й боротьба за незалежність і свободу.

На правду світло пролили

Його творіння про життя народу.

А як хотів, щоб у його краю

Цвіли сади, і пахли квіти,

І люд простий жив, наче у раю,

Сміялися й раділи діти!

Збулися мрії славного Поета:

Живемо в Україні, кращій в світі,

Де молодь мріє про високі злети,

Де діти всі теплом зігріті.

О велетень! Наш геній український!

Твоя не меркне слава у віках.

Вклоняюся тобі низенько,

У наших ти залишишся серцях.

Світлий образ Кобзаря

Високий світлий образ Кобзаря

В житті моєму сяє мов зоря,

«Кобзар» читаю - очищається душа,

В часи далекі думка поспіша.

Ось  Моринці. Тарасове тяжке дитинство,

Як рано він пізнав сирітство.

О Боже милий! Який жах!

Буває і сльозинка з'явиться в очах.

Крилівка… Шевченів бідна хата

Обідрана, убога, небагата,

Із потемнілим дахом, чорним димарем,

«І поле, сині гори за Дніпром.»

Біля воріт верба, стара, розлога,

А за вербою – клуня і дорога,

А далі вже левада і долина,

В ній верби   і красується калина.

Він  народився в Моринцях отут

Де всі шляхи лиш до людей ведуть.

Отут і виріс і змужнів потроху,

Щоб  по  землі пройти складну дорогу,

Усі Шевченка знають і читають,

З його поезій силу й міць черпають.

Кобзар все мріяв «жити та боротись»

За волю українського народу.

Антон Баскевич

Кобзар зайшов у кожну душу

Пройшли часи, пройшли віки,

Змінились люди і вже не водять кобзарів

Проте звучать бандури про оці роки,

І співають, як народ України прозрів.

Здобув і люд сплюндрований жадану волю,

Омріяний тобою, наш Поете,

І козарі співають про щасливу долю

І про життя, і про високі злети.

Твоє слово горить не згоря

Люди питають у тебе поради,

Не померкне твоя світанкова а зоря,

Що освітлює шлях щастя ради.

Пророчі вірші, і твої думки, і мрії

Пройшли у кожного і через серце й душу,

Збулися у житті твої омріяні надії,

Відверто я сказати мушу.

Зростає в Україні дітвора,

До школи носять «Кобзаря»,

Що всіх великих і малих веде в науку,

І душу очищає і мені, і внуку.

Заїченко Марина

4 березня відбулося  районне свято читців.

У номінації «власні вірші» Ніка Синюк,  Дарина Курілко, Марина Киричок, Марина Салій – лауреати.

Де серце б’ється , ожива

Там, де чуть спів солов'я,

Де широкії поля,

«Де серце б'ється, ожива»

Знаю, там земля моя.

Там небо грає, білі хмари

Пливуть ключем за журавлями,

І сонце грає промінцями, як на сопілці,

Чую й знаю, нема ріднішої, ніж та,

«Де серце б'ється, ожива».

Там цвітуть сади пахучі,

Ліси, сади й високі кручі,

 Там «шумить, реве ревучий» -

То рідний край, краса моя.

Високі ясени могучі,

Стрункі берези вверх ведучі,

Рясна калина, а верба,

Як та дівчина, гляне в воду –

І бачить долю, де моя

Невмерущая країна

Квітує, квітне, процвіта.

В краю живе народ співучий,

І дух там сильний, невмирущий,

І в його пам'яті жива

Історія мого народу,

Що вірить в вічную свободу,

В щасливе, світле майбуття.

Я знаю, будуть жити «люде»,

І Україна моя буде,

Щаслива, вільна і жива,

Бо не знайдеш ніде й ніколи

Ти кращої,ніж та, де слово

Звучить, «і серце ожива».

Це рідний край. Душа моя.

Ніка Синюк

Шевченкові – 200!

О мій Кобзарю, величний, знаменний.

Масштабу всесвітнього ймення.

Ведеш ти народ до єдності, злуки -

Так мало у нас ще цієї науки.

Свистів і батіг, рубав нас і меч,

Проносивсь не раз ординський смерч.

А там і страшніші прийшли вороги,

У ярма людей навік запрягли.

А, ти, як Моисеи у Єгипті,

Скрижалі шукав і санскрити.

Безсмертний твій дух не вмер, не погас,

І став ти для нас, як дороговказ.

Твої полум’яні "Сон" і "Кавказ"

Будили до волі і кликали нас

І вийшли ми з рабства, з неволі,

Щоб стали лани широкополі.

Велично стоїш над Дніпром, на горі.

Та очі у тебе такі ще  сумні.-

В сім’ї твоїй вольній, новій

Порядки-то часто не ті.

«Учітесь,  читайте» - це твої заповіти

Навчили нас жити, не тліти.

А ще ти  повчав чужому навчатись,

Та знати своє і того не цуратись.

Про мову казав, хто її забуває,

То Бог того люто карає.

І ми на озброєння все це берем,

Чинити наруги і зла не даєм.

А сестри,брати ви мої молодії

У  наймах колись ви зростали чужії.

Чимало ще вас і тепер на чужині,

Вертайтесь скоріше в свою Україну,

Тут ваша земля і воля, і мати,

А кращого де пошукати?

І ми гордимося і тішимось цим,

Як мати дитятком малим.

За це ти боровся, наш Прометею,

І маси підняв за вкраїнську ідею,

А ще написав на імперській руїні:

«Слава борцям, вперед,  Україно!»

Тополі твої так само ростуть,

Вже стогону й плачу людського не чуть,

А десь на Черкащині росте  ще твій дуб

Як символ нескорення, як Велетня дух.

Вітри по дібровах свищуть, гуляють,

Козацькі пісні в  Україні співають.

Вишневі сади буяють, цвітуть,

Над ними хрущі так само гудуть.

Могутній Дніпро  в Чорне море впадає,

І місяць блідий із-за хмар виглядає,

І хвиля човна так само хитає.

Новітній Кобзар свою пісню співає.

Он масово діти до школи ідуть

І в ранцях «Кобзар» твій несуть,

Там мудрість, історія, слава і злет

І все це дав дітям безсмертний поет.

І так двісті років з Тобою ми йдем

І прапор свободи з собою несем,

Нас надихають твої заповіти,

Батьку Тарасе, а ми - твої діти!

НЕБЕС БЛАКИТЬ НАД ГОЛОВОЮ

Небес блакить над головою,

Шепіт трав й проміння сонця

Виборола кров’ю й боротьбою

Найщиріша душа українця.

Поневірянь, розпуки й горя -

Всього було в житті борця,

І глибина душі героя

З’єднала українців і Творця.

Молитовність шевченківських слів,

Їх грізний заклик і свята печаль…

Знав, що людям не забути мозолів,

Що слово його для нас, як кришталь.

Слова із уст злітали, мов лелеки,

Неслись у світло-сині небеса і вись,

Пригортались до красуні-смереки,

З колоссям жовтим ріднились: «Подивись»!

Подивись, українцю, угору,

Де сонечко сяє й проміння блищить,

Подивись у Дніпро, у воду прозору.

Зміг би ти колись усе це лишить?

- Нема на світі України,

Немає другого Дніпра, -

Казав Шевченко і думав  про зміни.

Він знав, Вкраїна матиме свого ще прапора.

Двадцять два роки раділа вона,

Двадцять два роки плекала надію,

Тепер же натягнута, немов та струна,

Але не збирається кинути мрію.

Мрію про волю, про щастя й долю,

Мрію про усмішку діток і рідних,

Мрію про країну, що живе вже без болю,

Про мирну державу українців гідних.

- Жити вам важко, але зможете все, -

Сказав би так батько - герой України.

І справді, сльози, горе й нещастя несе

Теперішня ситуація в нашій країні.

Давайте в тяжку і скорботну цю мить

Згадаймо  Шевченка – батька і друга.

В усіх за «сотню небесну» так серце щемить,

Скували вуста хвилина мовчання і туга.

Будьмо сильними, українці,

Збережімо історію і традиції,

Віддаймо шматочок серця свого

За долю народу і щастя його.

Салій Марина, Киричок Марина